2022 - 2023 навчальний рік

Ознаки стресу й порушення адаптації дітей 6 - 10 років в умовах воєнного стану в країні

Діти молодшого шкільного віку відображають у грі все, що відбувається навколо.

Гра для дітей - це можливість впоратися з ситуацією, яка вже трапилася чи відбувається зараз. Тому вони відображають у рольових іграх війну, переселення, переховування у бомбосховищах, гру у волонтерів, психологів, соціальних працівників тощо.

У таких випадках не треба хвилюватся, якщо це не загрожує здоров"ю та життю дитини. Це нормальна реакція дітей на невзичайні ситуації.

При стресі та порушенні адаптації для дітей молодшого шкільного віку характерно:

- безсилля і пасивність, відсутність звичайних поведінкових реакцій;

- підвищена збудливість, злість і незабраність;

- страх розставання і постійна переписка смс або дзвінки батькам;

- погіршення пам"яті, уваги, здатності зосередитися, зниження успішності в навчанні, втрата інтересу до шкільної діяльності;

- соматичні симптоми (біль в животі, головний біль);

- "заморожування", раптова нерухомість;

- метушливість, плач від найменших подразників;

- порушення харчування (можуть ховати, красти їжу), тощо.

Пам"ятайте, що діти, які пережили травматичні події, але при цьому мали емоційно стабільних батьків, можуть не мати наслідків пережитого. І навпаки.

Тому першим кроком для батьків є психоосвіта і стабілізація дитини опесередковано через власний стан.

При будь-яких симптомах, незвичній поведінці, батьки можуть звернутись до шкільного психолога.

Що робити, якщо дитина побачила щось страшне і налякана?

Рекомендації батькам:

1. Не сваріть і не соромте дитину за її переляк. Страх - це природне і нормальне почуття, частина інстинктивної програми самозбереження. Він не піддається контролю у дітей, проявляється на фізичному рівні.

2. Якщо ви побачили, що дитина сильно налякана, заспокоюйте, міцно-міцно обіймайте, дайте виплакатися, будьте поруч і показуйте свою любов.

3. Обговорюйте з дитиною те, що вона побачила. Проговоріть за дитину те, що вона не може сформулювати сама: "Ти так сильно злякався, коли побачив...". Так ви допоможете їй випустити страх назовні.

4. Під час розмови з дитиною спробуйте створити безпечну і спокійну обстановку, обіймайте її, якщо вона не противиться. Говоріть повільно і необдмінно робіть паузи, щоб дитина мала час зрозуміти, а ви - тримати почуття під контролем.

5. Здебільшого однієї розмови недостатньо і доводиться повторювати багато разів різними словами. Це варто робити до моменту, поки ви не відчуєте, що страх дитини поступово зменшується. І головне - підтримуйте дитину кожного разу, коли вона згадує те, що трапилося і хоче поговорити про це.

6. Розвповідайте дитині про свої почуття і страхи. "Мені теж було страшно". Дозвольте собі і дитині боятися - не намагайтеся переконати її в тому, що насправді вона не боїться, що у неї не було приводу боятися або в тому, що насправді все це не страшно.

7. Запропонуйте намалювати свій страх або те, що злякало, - це допоможе впоратися з емоціями.

8. Пам"ятайте, дитина не народжується з умінням керувати своїми почуттями та емоціями. Та й не всім дорослим це добре вдається. Тому головне завдання - допомогти дитині в цьому.

Як подолати страх сирени?

Одним з найдієвишихприйомів саморегуляції при підвищеної тривозі у зв"язку з збудженням під час сирени - є відтворення її (сирени) своїм голосом.

Дозвольте дітям, і може й собі, супроводжувати цей звук власним голосом. Це може бути іронічний звук, він може бути зі своєю мелодією чи може бути зовсім своїм буркотінням "собі під ніс".

Ми можемо це робити як під час сирени так і після неї - наприклад, зробити конкурс на самий смішний чи самий злий, чи самий невзичний тип сирени (тобто кожен вигадує свій звук, який йому до вподоби).

Якщо ці голосові вправи з"єднати з активними будь-якими рухами, то позитивний вплив буде більш виражений.

Таким чином, людина отримує контоль над стресовою ситуацією і легше повернеться в стан спокою.

Повільне дихання та ковтання (жвачка чи невеликі ковтки теплої води) - є універсальними та дієвими засобами, які врегулюють збуджену неврову систему.

Перша психологічна допомога

Перша психологічна допомога – це сукупність заходів загальнолюдської підтримки та практичної психологічної допомоги людям, які зазнали впливузначних стресорів.

Її надання не передбачає значної професійної підготовки,достатньо педагогічних знань, отриманих в межах загальноосвітньогопсихологічного інформування, і природної здатності проявляти співчуття,людяність. Важливою характеристикою першої психологічної допомоги є їїпростота. Потреба у першій психологічній допомозі залежить від глибини впливу події на людину.

Ступінь впливу зазвичай визначається як незначний,помірний, тяжкий. У більшості випадків перша психологічна допомоганадається під час тяжкого впливу психотравмуючої події на особу. Саме оцінка поведінки постраждалого є вирішальною для прийняття рішення про надання першої психологічної допомоги. З цієї точки зору важливим є оцінка станів.

Перша психологічна допомога (далі - ППД) визначає гуманні,підтримуючі заходи реагування на страждання особи, яка може потребувати підтримки.

ППД включає такі елементи:

- ненав’язливе надання практичної допомоги та підтримки;

- оцінювання потреб і проблем;

- надання допомоги в задоволенні базових потреб (наприклад: їжа, вода, інформація);

- слухання людей, не примушуючи їх говорити;

- розрада та заспокоєння людей;

- надання допомоги в отриманні інформації, встановленні зв’язку ізслужбами та структурами соціальної підтримки;

- захист людини від подальшої шкоди.

- оцінювання потреб і проблем;

-надання допомоги в задоволенні базових потреб (наприклад: їжа, вода,інформація);

-слухання людей, не примушуючи їх говорити;

- розрада та заспокоєння людей;

-надання допомоги в отриманні інформації, встановленні зв’язку ізслужбами та структурами соціальної підтримки;

- зміцнювати віру в можливість допомогти собі та оточуючим.

Під час надання ППД необхідно: знайти для розмови тихе місце, де ніщо не відволікатиме;

- поважати конфіденційність і не розголошувати повідомлені особисті
відомості;

-бути поруч із людиною, але дотримуватися необхідної дистанції з
урахуванням її віку, статі та культури (якщо потрібно обняти, то обов’язково
спитати дозволу);

-показувати зацікавленість, наприклад, киваючи головою чи вимовляючи
короткі підтверджувальні репліки;

-бути терплячим і спокійним;

- надавати фактичну інформацію, чесно говорити про свої знання: «Я не
знаю, але спробую для вас дізнатися»;

- надавати інформацію зрозумілою мовою, простими словами;

-висловлювати співпереживання людям, які говорять вам про свої почуття,
перенесену втрату чи важливі події (втрата будинку, смерть близької людини
тощо);

-надати людині можливість помовчати.

2021 - 2022 навчальний рік

БАТЬКАМ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

1. Вранці будіть дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте образливих слів.

2. Не підганяйте дитину, бо розрахувати час – це ваш обов’язок.

3. Не відправляйте дитину до школи без сніданку: у школі вона багато працює та витрачає сили.

4. Збираючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів.

5. Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитися (згадайте, як вам важко після робочого дня). Коли дитина збуджена і охоче з вами чимось поділитися, вислухайте її.

6. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, тоді вона все сама розповість.

7. Зауваження вчителя вислухайте не в присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть з дитиною спокійно.

8. Під час виконання завдань не стійте над дитиною, давайте їй можливість самостійно працювати. А якщо вже потрібна допомога – без крику, спокійно, з похвалою та підтримкою, вживаючи слова: «не хвилюйся», «ти все вмієш», «спробуймо поміркувати разом», «згадай, як пояснював вчитель».

9. У спілкуванні з дитиною не вживайте умовностей: «Якщо ти добре вчитимешся, то…». Часом ставлять заважкі умови, і тоді ви можете опинитися у складній ситуації.

10. Протягом дня знайдіть (спробуйте знайти) півгодини для спілкування з дитиною, для гри з дитиною. В цей час головними мають бути справи дитини, її біль, радощі. Навіть діти 7 - 8 років люблять казки, особливо перед сном. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі, завтра новий день, дитина повинна бути готовою до нього. Ваша доброзичнивість допоможе їй у цьому.

11. У сім'ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі питання щодо виховання дитини вирішуйте без неї.

12. Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини, коли її щось турбує. Найчастіше – це об’єктивні показники втоми чи перевантаження.

13. Пам’ятайте, що дитина повинна розвиватися в атмосфері спокою, безпеки та любові та маючи право на свою неповторність та індивідуальність.

Сім правил батьківської поведінки в організації навчаня

1. Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше ви вимагаєте від дитини самостійності в усіх сферах повсякденного життя, тим краще зможе ваша дитина працювати з почуттям відповідальності у шкільній сфері. Автономне (самостійне) навчання є тією метою, в напрямку ефективного й тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії.

2. Якщо ваша дитина потребує допомоги. Спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи її розв’язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, наприклад, вказівка на довідники, генерування правил, відгадання ребусів, що може сприяти розв’язанню проблеми.

3. Дайте своїй дитині можливість попрацювати над матеріалом удома.

4. Визнайте досягнення дитини. Хваліть (заохочуйте), а не докоряйте. Це краще, ніж ниття, нагадування та інші покарання.

5. Не ставте перед своєю дитиною завищенних вимог, щоб вони не були суворішими за вимоги вчителя.

6. Будьте, як вихователь, зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків за читанням, швидше сама почне читати, ніж дитина, якої часто сидять перед телевізором.

7. Говоріть позитивно про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона долає свої особисті упередження щодо школи.

_______________________________________________________________________

Б У Л І Н Г У - Н І !

Чи конфлікт є те ж саме, що і булінг?

Конфлікт виникає, коли між двома чи кількома особами існує незгода, розбіжність думок або різні погляди.

При конфлікті кожна особа вільно висловлює свої погляди і дисбалансу сил немає. Кожна особа відчуває, що може вільно заявити свою точку зору.

Конфлікт стає булінгом, лише коли він повторюється знову і знову, і існує дисбаланс сил. З часом може з’явитися схема поведінки, за якої особа, що поводиться агресивно у конфлікті загострює конфлікт. Особа, на яку спрямована агресія, може почуватися все менше здатною висловити свою думку і все більше відчувати себе безсилою, безпорадною. Саме тоді негативний конфлікт може перейти у булінг.

Найчастіше цькування відбувається у закладах освіти, де діти апатичні і розчаровані, а їхня потреба у визнанні та розумінні не задоволена. Там, де образа честі людини вважається порушенням більшим, ніж вандалізм, булінг виникає дуже рідко і скоріше є винятком з правил.

Булінг негативно впливає на всіх учасників – жертв, агресорів, спостерігачів.

На місці жертви може в будь-який момент опинитися будь-яка дитина.

Булінг відбувається в присутності інших дітей і впливає на них вкрай негативно.

Всі спостерігачі, навіть якщо вони не втручаються і не реагують, відчувають великий психологічний тиск.

Страждання жертв повторюються знову і знову, і у спостерігачів поступово притуплюється почуття жалю. Згодом це змінює шкільні стосунки і норми поведінки, робить дітей цинічними і безжальними щодо жертв булінгу і інших людей. Булінг можна порівняти із соціально-заразною хворобою з тяжкими наслідками, тому за перших його ознак слід вдатися до запобіжних заходів.

Батькам агресивних дітей

Як діти-агресори ставляться до булінгу

Діти, які булять, не до кінця розуміють, якої шкоди та страждань завдають. Булери вважають смішними знущання над слабшою дитиною, а зустрічаючи схвалення зі сторони друзів-спостерігачів, відчувають себе сильними та дуже "крутими”.

Деякі діти булять, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль через знущання і приниження слабших за себе.

Деякі діти булять, щоб ловити на собі захоплені погляди оточуючих, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. У таких випадках справа нерідко доходить і до фізичного насильства.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ, ЯКА СТАЛА АГРЕСОРОМ

Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу.

1. Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це".

2. Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.

3. Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".

4. Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

5. Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

6. Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.

7. Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

8. Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.

9. Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

10. Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.

ЯК БАТЬКАМ ТА ШКОЛІ ЗАПОБІГТИ БУЛІНГУ

Швидка та доречна реакція дорослих (батьків і вчителів) на ситуацію булінгу повертає дітям відчуття безпеки та захищеності, демонструє, що насилля не прийнятне.Саме тому, як тільки ви побачили або дізналися про булінг:

1. Негайно втручайтесь та зупиняйте насилля — булінг не можна ігнорувати.

2. Зберігайте спокій та будьте делікатними, не примушуйте дітей публічно говорити на важкі для них теми. Краще вести розмову наодинці, або в малих групах.

3. Уникайте слів жертва чи агресор — це призводить до стигматизації.

4. Не намагайтеся ставати на чийсь бік або викликати відчуття провини до того, хто потерпає від булінгу. Так ви закріплюєте поведінку жертви.

5. Пояснюйте, які саме дії є насиллям і чому їх необхідно припинити.

6. Не вимагайте публічних вибачень. Це може загострити ситуацію.

7. Допоможіть дітям зрозуміти, що таке булінг і як протистояти йому безпечно.

8. Спілкуйтеся з дітьми. Прислухайтеся до них. Знайте їхніх друзів, запитуйте про школу, розумійте їхні проблеми.

9. Заохочуйте дітей робити те, що вони люблять. Інтереси і хобі можуть підвищити довіру, допомогти дітям здружитися і попередити схильність до булінгу.

10. Показуйте приклад ставлення до інших із добротою та повагою.

Як діяти батькам кривдника?

Якщо проблема стала регулярною і неконтрольованою, батькам обох сторін — і того, кого ображають, і кривдників — треба вирішувати проблему спільно. І ця робота — дуже тонка й ювелірна, адже працювати доведеться з усіма сторонами конфлікту, включно зі школярами — свідками булінгу, які теж відіграють певну роль.

Батьки кривдника вдома мають провести серйозний діалог з дитиною. Однак важливо не вдаватися до моралізаторства й уникати підвищених тонів.

Із дитиною треба говорити як з рівною, тобто як з дорослим. Можна сказати, що ви розумієте, що вона, напевне, зіткнулася зі складнощами і тому поводиться таким чином. Треба запитати, чи можете ви якось допомогти — поговорити, порадити, запропонувати бесіду з психологом. Важливо показати дитині, що її хочуть зрозуміти, а не просто звинуватити.

Якщо діалоги не допомагають — це ознака того, що дитина не почута і що її не можуть зрозуміти.

Найчастіше причиною надмірною агресії стає бажання дитини звернути на себе увагу. А також це може бути наслідком різних подій — наприклад, народження молодшого братика чи сестрички, розлучення батьків, переїзд, смерть одного з батьків.

Агресивна поведінка — спосіб висловити незгоду, спроба впоратися з реальністю, яка для дитини виявилася надто травматичною.

Дитина, за великим рахунком, і сама може не розуміти, чому так поводиться. Відповідно, не може сказати, що з нею відбувається. Про це завжди варто пам’ятати, адже в дітей може не знайтися слів для висловлення своїх емоційних станів, якщо їм у цьому не допомогти.

/Автор: Подус Г.М./

Рекомендації батькам першокласників :

1. Уранці будіть дитину спокійно, з усмішкою і лагідним словом.

2. Не нагадуйте про вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте образливих слів.

3. Не підганяйте її: розрахувати час – це ваш обов’язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили – провини дитини в цьому немає.

4. Не відпускайте дитину до школи без сніданку:

там вона багато працює, витрачає сили, потребує поповнення енергії. Коли щось не виходить, порадьтеся з учителем, із психологом.

5. Відправляючи дитину в школу, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів без подібних застережень: «Дивися, поводься гарно!», «Щоб не було поганих оцінок!» тощо. У дитини попереду важка праця.

6. Зустрічайте дитину спокійно, не ставте їй тисячу запитань, дайте їй розслабитися (згадайте, як вам буває нелегко після важкого робочого дня).

7. Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитися, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.

8. Якщо дитина замкнулася в собі, щось її турбує, не наполягайте, щоб вона пояснювала свій стан, хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.

9. Зауваження вчителя вислуховуйте без дитини.

10. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть із дитиною спокійно.

11. При спілкуванні з дитиною не вживайте висловлювання: «Якщо будеш добре вчитися, то …». Часом умови ставляться важкі – й тоді ви потрапите
у незручне становище.

12. Протягом дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими мають бути справи дитини, її біль і радощі.

13. У сім’ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Всі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

14. Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини. Коли щось турбує її – головний біль, поганий настрій – найчастіше це об’єктивні показники втоми, перевантаження.

15. Пам’ятайте, що діти люблять слухати казки, особливо перед сном, або пісні, лагідні слова. Не лінуйтеся подарувати це дітям. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути і відпочити.

16. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі. Завтра новий трудовий день – і дитина має бути готова до нього. А допомогти в цьому їй повинні
батьки своїм доброзичливим ставленням.

17. Чекати благородних порухів душі, доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині, постійно заохочувати їх.

Джерело: Гончаренко Н.Ю.Методичний посібник для практичних психологів, 2013р.

Анкета для батьків "Чи готова Ваша дитина до школи?":

https://onlinetestpad.com/ho2mvku4s7lqi

РЕКОМЕНДАЦІЇ УЧНЯМ І ІХ БАТЬКАМ ПІД ЧАС ЗНО

Перед іспитами хвилюються всі учасники навчального процесу, і діти, і їхні батьки, і, навіть, вчителі. Хвилюватися – це нормально, але хвилюватися треба в міру.

Часто можна почути, що «вчив, вчив, а на іспиті було відчуття, наче все забув». Ганс Сельє, основоположник вчення про стрес, вважав стрес не шкідливим для здоров'я, це реакція організму до нового і це цілком нормально. Без стресу, вважав він, немає життя. А ось дистрес вчений називає неприємним та шкідливим і його треба уникати.

Під час стресу включається ділянка в корі головного мозку, яка відповідає за емоційне реагування, і в такій ситуації важче згадати інформацію, особливо завчену. Тому краще згадується той матеріал, який має емоційне забарвлення. А щоб емоційно запам'ятати, необхідно більше користуватися асоціаціями при вивченні матеріалу, тим легше буде здавати іспити. Можна користуватися асоціаціями-словами на першу букву слів, або заспівати піснею всю тему.

Важливим значенням під час підготування до іспитів є режим праці та відпочинку і обов’язково сон. Недостатній сон і погана його якість – один з головних супутників депресії. А безперервний (бажано не менше 8 годин) сон піднімає настрій, зміцнює пам’ять і знижує больові відчуття.

Перед іспитами можна уявити образ самого іспиту. Розслабтеся, закрийте очі, уявіть тестування ЗНО. Яке воно? Уявіть, що воно вміщується у твоєї долоні. Відкрийте очі. Ця вправа дає несвідомо силу контролю над самим іспитом.

Під час тестування можна зробити наступне: усвідомити своє тіло та слідкувати за своїм диханні. Усвідомлення фізичної опори, своїх ніг, спини, рівної осанки, тобто необхідно думати не про свій емоційний стан та хвилювання, а акцентувати свою увагу на тілі та (або) диханні, які зможуть розслабити та надати впевненості.

Шановні батьки!

1)Більше всього вашій дитині зараз потрібна Ваша підтримка та допомога (не залякування жахливим майбутнім, якщо вона не пройде тестування, не нагадування про те, що треба постійно вчитися та готуватися). Допомога може полягати в тому, щоб побути поруч, або прочитати разом тему, обговорити її;

2)Розмовляйте з дитиною, кажіть їй, що любите її, незважаючи ні на що.

Зараз дійсно важкий період, коли зусилля та праця допоможуть, а не нашкодять.

3)Хваліть дитину вже за зусилля, які вона докладає до підготовки до ЗНО;

4)У дитини завжди є вибір: готуватися до іспитів або не готуватися. При кожному виборі є свої наслідки, але ці наслідки не край землі та не рокова помилка. Не бажання вчитися – проблема цілого суспільства, а не тільки проблема вашої родини. Дозвольте дитині зробити самостійно вибір, не підштовхуючи її до «правильному» кроку, це потрібно саме вам. А що потрібно дитині? Спитайте її.

5) Дитина може відчувати безліч різних відтінків емоційних станів. Не знецінюйте емоції, кажучи «та все буде гаразд, нічого страшного». Якщо ви бачите, що дитина не може впоратися з переживаннями (стала погано спати, відчуває тривожність або страх), можна запропонувати допомогу психолога. Запитайте себе, чому саме так ваша дитина сприймає ситуацію? Можливо дитина віддзеркалює саме ваші почуття щодо екзаменів або дитині зовсім не цікаве саме те майбутнє, яке ви «намалювали» для неї? Причино-наслідкові зв’язки кажуть про те, що завжди є причина того чи іншого стану.

Шановні батьки, пам'ятате, що іспити – це важливе, але це не головне у житті. Найголовніше – це ваші стосунки, довіра один одному, спілкування та психічне здоров'я кожного. Життя на державній атестації не закінчується. Це лише невеликий період, який треба гідно пройти, продовжуючи жити далі.

Навіщо пізнавати свою дитину?

Однією з завдань виховання батьків стає прийняття дитини такою, яка вона є. І на питання: яка вона, моя дитина, дати відповідь, розуміючи та усвідомлючи особливості індивідуального розвитку психічних процесів дитини.

Для того, щоб пізнати свою дитину необов’язково бути психологом та мати психологічну освіту. Для цього необхідні три речі:

1) бажання знати прості речі про свою дитину: що вона любить, а що ні, від чого сміється, а з чого засмучується

2)усвіломлюівати свою поведінку під час виховання дитини;

3)займатися самовихованням та саморозвитком та кожен раз, коли Ви робите зауваження дитині, підходьте до дзеркала та кажіть: «тебе це теж стосується!».

Виховання дітей – це, насамперед, самовиховання дорослої людини, виховання себе в першу чергу. Знання себе, своїх бажань, якостей, особливостей, допоможе пізнати інших.

Виховання своєї дитини – це більше, ніж просто забезпечення її комфорту, годування та одягання. Виховувати дитину – це забезпечувати її безпеку, це проводити час разом, це прислухатися до дитини, спостерігати, розмовляти на «рівних», це любити безумовно та приймати її такою, яка вона є.

Щоб зрозуміти психологію своєї дитини, поставте собі декілька питань:

1) Що любить моя дитина, а що н?

2) Як моя дитина реагує, коли їй доводиться робити те, що їй подобається?

3) Як вона реагує, коли їй доводиться робити те, що не подобається?

4) Наскільки моя дитини товариська? Чи готова вона ділитися чимось з іншими дітьми або пробувати щось нове?

5) Чи легко моя дитина пристосовується до змін?

Спостерігаючи за дитиною, спостерігайте і за собою. Не оцінюйте, не порівнюйте себе та свою дитину. Ви різні люди, з різними бажаннями, думками, особливостями.

Задавайте питання своїй дитині:

1)Що тобі подобається?

2)Що тобі не подобається?

3)Чому ти сумний?

4)Тобі потрібна моя допомога?

Вчені довели, що розвиток дитини залежить не так від кількості часу, проведеного з дитиною, скільки від якості проведення цього часу. Якість визначається не у матеріальній присутності батька, як у активній позиції, - спільні справи, щире бажання бути поруч думками, емоціями та тілом.

Приділяйте час своїй дитині і тоді вона приділіть Вам час, коли стане дорослою людиною. Розмовляючи, дивиться не в екран, а в очі. Слухаючи слухайте серцем, а не тільки вухами. Іноді навіть корисно просто помовчати разом.

Бути уважним потрібно і до оточення дитини. Це теж важливо. Не забороняти гратися або спілкуватися з деякими дітьми, а запрошувати їх до себе в гості, розмовляти та пізнавати друзів. Оточення дитини впливає на розвиток емоційних та когнітивних навичок дитини та на її поведінку. Бути уважним означає бути поруч, але дотримуватися і особистих кордонів дитини.

Займаючись розвитком дитини, Ви робите внесок у її і доросле життя. Пізнаваючи про особливості та здібності своєї дитини, можна направити їх у правильне русло та дати можливість розвивати їх там, де це потрібно.

Відомий американський психолог Деніел Сіґел, автор книги «Зростаючий мозок» стверджує: «Розуміючи функції мозку, батьки можуть допомогти своїм дітям створити міцну основу для здорового соціального життя й емоційного благополуччя, навчити їх з легкістю долати важкі ситуації».

Розуміння дитячої психології це складне завдання, але можливе. Якщо у вас кілька дітей, у кожного з них можуть бути свої особливості психіки.

Психіка всіх дітей влаштована по-різному і не існує одного стилю виховання, який би підходив усім. Вивчення психології вашої дитини може бути довгим і виснажливим процесом, але це дуже важливо для того, щоб сформувати у неї здорову психіку.

Розмовляючи зі своєю дитиною – прислухайтеся до свого тембру голоса.

Дивлячись на свою дитину – бачте її емоційний стан.

Слухаючи свою дитину – намагайтеся дійсно почути її.

Кажучи, що любите – любить безумовно та приймаючи.

Обіймаючи – відчувайте присутність свою та дитини тут і тепер.

Граючи з дитиною, згадайте, як і ви самі були дитиною.

Пізнаваючи свою дитину, не робить поспішних висновків.

Шляхи послаблення стресу:

1. З’ясуйте, що саме вас тривожить і зачіпає заживе. Розкажіть, про те, що вас турбує, близькій людині.

2. Навчіться керувати своїми емоціями. Наш мозок викидає гормони стресу на будь-які подразники, що загрожують нашому спокою. При цьому йому зовсім байдуже, реальні вони чи вигадані.

3.Усміхайтеся, навіть як вам не дуже хочеться.

Сміх позитивно впливає на імунну систему. У відповідь на вашу усмішку організм продукуватиме бажані гормони радості.

4. Використовуйте агресивну енергію в мирних цілях. Напишіть «обурливого листа» і з усією люттю, на яку ви здатні, розірвіть його на шматочки.

5. Вживайте вітамін Е. Він підвищує імунітет і стійкість до стресу.

6. Є багато систем аутотренінгу.

Ми можемо засвоїти кілька формул самозаспокоєння.

- Відкинь цю думку

- Усе буде добре

- Проблема вирішиться

- Не варто хвилюватися

- Я абсолютно спокійна.

- Думки розважливі, спокійно обмірковую свої подальші дії.

8. Фізична активність. Прогулянка, танці, теніс, плавання, вправи з аеробіки послаблюють стрес.

9. Гумор. Намагайтесь подивитися на ситуацію з іншого боку, покепкуйте з неї.

10.Література. Поезія та художні твори, журнальні статті - ефективний засіб розрядки негативних емоцій. Перегляд улюблених фільмів.

11.Релаксація. Найефективнішими методами релаксації є медитація, прогресивна м’язова релаксація, глибоке дихання, аутогенне тренування

12.Універсальним заспокійливим засобом є відпочинок біля води, що рухається (річки, водоспаду, акваріума) або у вогню (багаття, свічка).

13.Побийте подушку або постіль – це чудовий спосіб розрядити свої емоції без глядачів і надзвичайно заспокійливий засіб.

14.Музика теж заспокоює. Якщо ви увімкнете свою улюблену мелодію, стрес відступить.

/Автор: Гончаренко Н.Ю./

Про безпеку сучасного віртуального простору

Комп’ютерні ігри навчають дітей жити за іншими правилами, де відсутня необхідність дотримуватися єдиних для всіх норм і законів, навіть законів природи.

У віртуальному світі знімаються заборони і обмеження морально-етичного і соціальних планів (зняття табу насилля, вбивств, руйнування; відсутність правових норм, що діють у реальності).

Діти на підсвідомому рівні відчужуються від фундаментальних речей: необхідності дотримання правил, неминучості покарання за агресивну поведінку і порушення закону.

Зацікавленість агресивними іграми призводить до того, що діти можуть спробувати застосовувати подібні методи розв’язання проблем у реальному житті. Тривале перебування за комп’ютером у статичному положенні викликає порушення кровообігу і провокує застійні явища в організмі дитини, що, в свою чергу, сприяє виникненню або загостренню захворювань опорно-рухового апарату, шлунково-кишкового тракту, судинних порушень. Концентрація погляду на екран монітора і неправильне освітлення негативно впливають на зір.

Більшість батьків вважають комп’ютерні ігри абсолютно нешкідливими і навіть корисними. Вони дійсно можуть мати психотерапевтичний ефект, сприяють зняттю напруги, стресу, зниженню рівня тривоги і послабленню депресивних станів. Проте, у випадку зловживання, такі ігри призводять до прямо протилежного ефекту, викликаючи підвищення рівня тривоги, роздратування, агресивності, сприяючи повному відчуженню від реальності та виникненню психологічної залежності.

ДО ПЕРЕЛІКУ ІНТЕРНЕТ-ЗАГРОЗ ВІДНОСИТЬСЯ:

Розходження між реальним «Я» та віртуальним образом.

Ототожнюючи себе з героєм гри, дитина отримує можливість своєрідної самореалізації у віртуальному світі. При цьому якості героя (сміливість, сила, надзвичайні здібності та ін.) вона автоматично приміряє на собі. Повернення в реальність позбавляє гравця багатьох можливостей і робить безпорадним перед проблемами, що існують в реальності. Це призводить до погіршення психологічного стану дитини: зміни її емоційного стану, підвищення тривоги, роздратованності, зниження самооцінки, проявів невпевненності в собі, виникнення агресії до оточуючих, погіршення навчальних показників і порушення соціалізації.

Комп'ютерна залежність.

Комп’ютерна залежність негативно впливає на особистість дитини, викликаючи емоційну й нервову напругу, психоемоційні порушення, проблеми у спілкуванні та порушення соціальної адаптації.

Доступ до небажаного контенту.

Небезпека перегляду ресурсів з «дорослим» контентом полягає у тому, що, по-перше, дитина ще емоційно не готова до сприйняття відвертих матеріалів, що стосуються статевих відносин, та можуть завадити формуванню нормальної сексуальної та громадської поведінки, справити негативний вплив на уяву про здорові сексуальні стосунки, нівелювати сімейні цінності та сприяти ранньому початку інтимного життя, а по-друге - що дитина може стати жертвою злочинців, педофілів чи людей з порушенням психіки. \

Перегляд матеріалів, що містять сцени насилля та жорстокості щодо людей і тварин, що пропагують протиправну і антисуспільну діяльність - перешкоджає нормальному формуванню моральних цінностей.

Інтернет-шахрайство.

«Передзвони мені». Дзвінок з незнайомого номера з проханням зателефонувати. При спробі з’єднання з рахунку абонента знімаються кошти.

Фішинг – технологія інтернет-шахрайства з метою крадіжки конфіденційної інформації (імен і паролей доступу, даних банківських карток і інтернет-гаманця й т.ін.).

Вішинг – технологія інтернет-шахрайства з метою крадіжки конфіденційної інформації за допомогою інтернет-телефонії і автонабирачів. Абоненту пропонується зателефонувати за міським номером, де звучить повідомлення про необхідність надання особистої інформації.

Фармінг – перенаправлення трафіку із завантаженого веб-вузла на клон сайта, що хотів відвідати користувач. Далі відбувається зараження вірусами або активація файлу, що може пошкодити комп’ютер.

Попередьте дитину про подібні види шахрайства та необхідність повідомляти про надходження таких пропозицій батькам.

ХТО ПОВИНЕН НАВЧАТИ ДІТЕЙ, ЯК ВИКОРИСТОВУВАТИ ІНТЕРНЕТ ПРАВИЛЬНО І БЕЗПЕЧНО

Саме в родині закладаються основи поведінки дитини в реальному світі, і віртуальний простір не має бути виключенням. Батькам слід приділяти серйозну увагу вихованню дітей і підвищенню їхньої обізнаності про загрози інформаційного середовища.

Необхідно пам’ятати, що:

1) комп’ютер для дітей є інструментом навчання і розвитку, а не тільки розваг та ігор;

2) незважаючи на широкі можливості віртуального спілкування, воно не може виключати і замінювати реальних стосунків між людьми;

3) дорослим спочатку необхідно самим засвоїти основи інтернет-грамотності, а вже потім навчати правилам нетикету (етикет спілкування в інтернеті) і комп’ютерній безпеці свою дитину та зробити це відповідно до віку дитини і кола її інтересів;

4) підвищуйте власну комп’ютерну грамотність, пов’язаних з використанням комп’ютера;

5) користуйтесь інтернетом разом з дітьми. Заохочуйте дітей ділитися з вами своїми успіхами і невдачами в освоєнні Мережі.

6) Не забувайте, що ваша дитина може користуватися інтернетом у школі, у знайомих, тому заборони можуть виявитися малоефективними.

7) Приділяйте більше уваги вихованню дитини, навчайте її комп’ютерній грамотності й правилам безпеки в Мережі. Будьте другом і порадником, щоб дитина не соромилася і не приховувала від вас свої проблеми в опануванні інтернету.

8) Важливо домовитися з дитиною, встановити правила сімейного користування мережею, з’ясувати їхню значущість для безпеки. Поясніть дітям, що якщо в інтернеті їх щось турбує, то їм слід не приховувати це, а поділитися з вами.

Сімейна онлайн-безпека – це відповідальність кожного. Роз’ясніть важливість збереження своєї та чужої конфіденційної інформації. Особистою інформацією можуть скористатися зловмисники. Тому не можна викладати в інтернеті інформацію про сім’ю, її фінансові справи, адреси мешкання і навчання, номери телефонів, коди банківських карток. Також небажано розміщувати особисті та сімейні фотографії на публічних форумах, сайтах. Ніколи нікому, крім своїх батьків, не можна виказувати паролі інтернету, навіть найкращим друзям. Навчіть дітей поводити себе в онлайні як у реальному житті. Так само, як у житті, у Мережі потрібно вести себе ввічливо, не робити того, що може образити інших людей чи входить у протиріччя з законом. Поясніть дітям, що в Мережі слід поводити себе коректно, з повагою ставитися до людей та до авторських прав. Незаконне копіювання і розповсюдження матеріалів, які є чиєюсь власністю, вважається крадіжкою. Віртуальний співрозмовникможе видавати себеза іншого. Тому не можна призначати зустрічі з віртуальними знайомими без дозволу батьків.

Поясність дитині, що в Мережі можуть перебувати люди, які не є тими, за кого вони себе видають, тому не слід довіряти незнайомим людям і в жодному разі не можна повідомляти їм особисту інформацію.

/Джерело: «Діти в інтернеті: як навчити безпеці у віртуальному світі». Посібник для батьків. Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України (листвід 07.02.11 №1/11-1021)/.